Дати визначення «рашизму» особливо хочеться тут, в школі на Київщині, в селі Бузова. Коли бачиш мікроскоп серед уламків, потрощені вази для квітів, наскрізні рани в стінах і страшне згарище нового комп’ютерного класу. Німі свідки злочину сучасних фашистів. Але чому ж німі? Вони промовляють – малюнки, торбинки зі змінним взуттям і самотній рожевий черевичок, відкинутий вибухом. На дошці надпис – «Класна робота. 23 лютого». Життя зупинилося! Поряд - маленькі черепашки ніндзя маневрують на «острівцях» компакт-дисків. А ще у третього поросяти лихо – снарядом відірвало пластилінове вухо. Ех, не змогли захистити рідну школу ці дитячі супергерої. Ціла галерея фотосвідчень злочину!
Що за ненависть і нелюдська дикість рухала цими істотами, які зумисне розстрілювали школу. Поза законами міжнародними і людськими, поза правом і мораллю. Ректор Київського університету імені Бориса Грінченка професор Віктор Огнев’юк розповідає мені про ініціативу зібрати свідчення проти рашизму. «Ця ідеологія, різновид фашизму 21 століття, має в Росії глибоке імперське коріння. Ми вже зібрали потужну команду вчених, які формулюють наукове підгрунтя для звинувачення рф у злочинах проти людяності. Ми робимо акцент на іноземних джерелах, щоб винести проблему за рамки суто російсько-української війни. Скажімо, злочини проти дитинства – це беззаперечні ознаки рашизму». Академік, професор Огнев’юк, починав свою кар’єру вчителем історії, а згодом став директором школи в сусідньому селі. Ось і зараз він зустрічається на вулиці з дітьми і навіть внуками своїх колишніх учнів, вітається.
Трагедія Бузової особливо болить йому, адже недалеко його дім, тут у перший день війни він з побратимами формував місцеву ТерОборону. Ректор у ТерОбороні, унікальний для України випадок, готовий герой для популярної нині рубрики «я його знаю». «Не можу забути, коли прийшов у Бузову після бомбардування і побачив ці вибиті, потрощені вікна, з яких наче вітрила випиналися занавіски, – згадує Віктор Огнев’юк. – І біля школи сидів самотній охоронець. Сільський сторож продовжував нести біля знищеної школи свою вахту. В цьому була якась особлива вірність своєму призначенню, своїй школі». Фото на телефоні зафіксувало цей спогад.
«Рашизм» – ідеологія зверхності та агресії. 14 прицільних потраплянь! Не випадкового постілу, а зумисного, спланованого –по школі, по дітях. Вони прибігли сюди ховатися з навколишніх будинків, бо школа здавалася і батькам, і дітям найбезпечнішим місцем. Хто б міг подумати… Окрім того, ця триповерхова міцна споруда мала підвал. Саме там на момент входження військ рф зібралося 135 дітей! Потім дітей вдалося вивезти. Це була складна і небезпечна операція. Про неї мені розповідає директор Бузівської школи Сергій Харитончик. Його рука порізана склом і безнастанно кровоточить. Вже пізніше я дізнаюся, що довелося накласти на руку 12 швів.
Бузова – старовинне поселення. Раніше школа містилася поблизу в приміщеннях маєтку відомого київського мецената Терещенка, який до жовтневого перевороту був тут господарем. Сорок років тому побудували нову школу. Місцеві раділи, адже вона стала окрасою села – з великими світлими вікнами, їдальнею, актовою залою. Минулого року до святкування ювілею тут зробили євроремонт. Загальна вартість перевищує три мільйони гривень. Все за вимогами НУШ – нової української школи. Зонування, модульні меблі у вишуканих пастельних тонах. Обладнання для 10 кабінетів. Недосвідченому відвідувачу важко уявити – яких зусиль коштує зробити таку школу в селі. Школу збирають наче пазл – з можливостей, вимог, бажань, фінансової спроможності – державної та спонсорської. Це справа всього села, всі чекають оновлення школи наче якогось дива! Світлини з відкриття оновленої школи зберігаються в шкільному музеї… точніше – досі зберігалися. Зараз тут вибито двері, потрощено вітрини…
Комп’ютерник Андрій намагається включити смарт-дошку. «Та, я пробував, вона запрацює, точно запрацює, – в його голосі стільки надії, бо ж він тут усе встановлював, припасовував, дмухав і кантачив. – Ходімте покажу вам коп’ютерні класи. Це на третьому поверсі». Шок від побаченого ще довго не полишатиме мене. Бузівський апокаліпсис – все вигоріло до тла. Залишилися металеві остови стільців, наче скелет якоїсь архаїчної рибини. Жах зійшов на Бузову з далекої незбагненної ерефії.
Коли ти ходиш коридорами і колишніми класами школи, намагаєшся уявити школу до бомбардування. «У кожному класі інтерактивна дошка, 37 ноутбуків для наших вчителів, вільний вайфай, три комп’ютерні класи, – розповідає директор. – Ми серед перших за рівнем знань учнів та за обладнанням по всій Київській області». І промінчик радості – новітнє обладнання їдальні вціліло. Директор розповідає, що годували учнів за меню від Євгена Клопотенка. «Спочатку було це меню нам трошки дивним. А потім дітки його полюбили». Що ж – все нове дається непросто. А що робити, коли щойно здобуте і виплекане нове в тебе намагаються забрати, відкинути назад? Боротися!
Ініціативу з відновлення Бузівської середньої школи підхопили студенти Університету Грінченка і почався збір коштів на відновлення школи. Кошти акумулюють на рахунку Благодійного фонду Бориса Грінченка. Фонд має добру традицію фінансування великих знакових проєктів у царині освіти. Та й столичний університет знаний серед педагогів усієї України, адже в його системі працює Інститут післядипломної педагогічної освіти. Розробками і методиками грінченківців користуються тисячі вчителів. Тож, як кажуть – сам Бог велів, показати як треба всім миром відновлювати школи. Вражаючі трагічні цифри – в Україні на сьогодні пошкоджено 1509 закладів освіти, 126 зруйновано повністю. На Київщині рашисти пошкодили 113 шкіл і садочків. Від Бузівської залишилося 20%. На відео хвилююча розповідь завуча Любові Ільченко. Вона «відкривала» цю споруду ще школяркою, тут її рука задзвонила перший дзвіночок.
Донатувати кошти може кожен бажаючий. І зробити це просто – в один клік! Треба зайти на сайт фонду і дати внесок на користь майбутнього наших дітей.
Саме в майбутнє й цілили рашисти. Саме воно їх найбільше лякає. Але ми маємо свою зброю – освіта проти невігластва, солідарність проти диктатури, демократія проти рашизму! Я полишаю Бузівську школу, щоб сюди повернутися. Я дуже хочу побачити її оновленою і щасливою, зафіксувати цей момент повернення для вас. На чатах школи стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку і профіль нашого пророка впинається в порожні зяючі вікна.
Але зараз я вже вірю, що вікна школи засяють. Волонтери вивозять з парку потрощені дерева, розчищають майданчик біля школи. Новітній баскетбольний корт так і не встигли відкрити, його жовто-блакитна сітка пошматована снарядами. Нічого – зашиємо, купимо, відновимо! Хтось з гостей журналістів записує репортаж. Директор дає розпорядження щодо ремонту дверей. Ось і я серед цього гурті – кличу вас до великої суголосної праці на благо майбутнього, на благо наших дітей.
Ваша Мар’яна Ангелова