Повномасштабна війна зруйнувала чи пошкодила всі галузі економіки та спричинила вимушену еміграцію за кордон, зокрема і перспективних молодих людей. Тож, як молоді знайти достойну роботу в Україні?
15 липня відзначають дату, дуже важливу для юних та талановитих — Всесвітній день навичок молоді. Мета свята — домогтися більш високих соціально-економічних умов, подолати безробіття та врегулювати зайнятість. Питання актуальне для нашого героя та амбасадора проєкту ДІТИ ПРОТИ ВІЙНИ, молодого столичного художника Мирона Селівачова, для якого мистецтво — це не тільки зафіксовані миті на папері, а й робота.
У бомбосховищі він створив власну матеріальну історію війни, за допомогою лише чорної ручки та паперу. Як це — бути художником, коли навколо війна? Читайте в нашому інтерв’ю!
Чим малювання допомагає тобі в умовах воєнного часу? Чим допомагає дітям?
Для мене мистецтво завжди було і є основним ремеслом.
Згадую: це був четвер, 24 лютого. Я прокинувся не від будильника, а від доленосних вибухів о 4 ранку. В бомбосховищі я 5 днів від шоку нічого не малював, постійно дивився новини. Коли осягнув емоції, то побачив, що маю гарну можливість задокументувати миті воєнного стану в малюнку.
Для дітей малювання — це емоційне розвантаження, можливість виплеснути свої емоції на папір для спокою.
Що треба взяти з собою у бомбосховище, щоб створити хороший малюнок?
Я брав маркер і чорну гелеву ручку, теку паперів із запасом, 20-30 листів, бо невідомо, наскільки все затягнеться. Для дітей варто взяти кольорові олівці чи фломастери.
Малюнки — це фактично голоси дітей. Що треба зробити, щоб ці голоси почув світ?
Найкращий шлях, щоб дітей почули у світі — це публікація їхніх малюнків. Малюнки — це виплеск думок дітей, щось матеріальне. Папір — це лише папір, його можна зім'яти, порвати, спалити. А емоції дитини… Це неоціненна річ, зафіксована і на папері, і в глині, і в пластиліні, і на стіні, і на дереві.
Як виглядає «тривожна валізка» художника?
Коли збирав валізку, то спершу думав лише про необхідне. Але не забув і про мистецтво, яке маю продовжувати. Тож, моя валіза виглядає так: одяг, необхідні речі, папери, олівці, ручки, фарби. Те, що поруч лежало, взяв. Я не збирався малювати цілі картини, тож всі матеріали для творчості помістилися в чорний портфель.
Серія «У бомбосховищі» — про що вона?
Це історія про людей, які проживають складні часи разом зі мною. Серія «У бомбосховищі» — про переживання війни. Це спогад, безцінна річ.
Там зображені мої сестри, мама, батько і брат. Ми всі разом були в підвалі. Взяли із собою собак, вони дружно спали разом із нами.
Твої сестри-художниці теж доповнювали серію. Про що малювали вони?
Вони брали приклад з мене: малювали те, що і я. Малювали мене, батьків, собак, зображували свої переживання.
Я у сховищі розмальовую розмальовки, але малювати сама не вмію. Дуже хочу щось створити, але не виходить. Порадь, з чого почати.
У мистецтві немає законів. Люди по-різному бачать, освіченість не так важлива — у когось вона є, у когось немає, не всі художники. Цікаво дивитися на враження людей, цікаво подивитися на ваш стиль розмальовок, на ваші переживання, як це виходить. Мистецтво — загадка, яку ніколи не розгадаєш.
Під час війни навіть абстрактні малюнки — це ваше унікальне переживання. Це і є мистецтво.
Як на тебе впливає атмосфера навколо? Де легше малювати: у себе вдома в майстерні чи в укритті?
Звичайно, в майстерні і умови, і все необхідне. Але в підвалі є якесь задоволення від того, що в тебе мало матеріалів. З того, що ти маєш, створюєш щось гарне, що людям приносить своє задоволення. І там, і там гарно.
Що надихає тебе творити у такий складний час?
Мене надихає навколишнє життя, яке підлягає змінам війни. Мене надихає саме життя! Жити мені потрібно для того, щоб надалі створювати миті переживання війни. А ще мене надихають люди, які по-своєму це переживають, і тварини.
Мистецтво може бути засобом заробітку — картину можна продати. Зараз, в умовах війни, мистецтво так і залишається засобом заробітку?
Так. Було багато повідомлень про те, що треба не зупинятись у своїх справах. Треба заробляти гроші, розворушувати нашу економіку. Зараз гарний час, щоб донести до наших іноземних друзів та знайомих емоції, а також просунути це як заробіток. І цим допомогти благодійно тим, хто цього зараз потребує.
Яка роль митця-художника у сьогоденні?
Роль художника — як фотографа. Тільки фотограф фіксує реальні моменти, а художник пропускає їх через своє бачення. Він пропускає через своє бачення переживання, які зараз об’єднують людей.
Бачила твої блоги на Ютуб-каналі. Розкажи про свої успіхи.
Ютуб створив досить давно. Він наразі на етапі розвитку, це окрема велика робота, яка потребує багато зусиль та натхнення. Як в мистецтві! Поки в мене 87 підписників, я буду розвиватися у напрямку покращення.
Я знімаю процес роботи за малюванням пейзажів, портретів, тварин, людей, начерків. Роблю відео для людей, які хотіли б теж вчитися.
Планую навчальні ролики для дітей. Я буду продовжувати цю справу, попри досить складні часи.
А ти займаєшся музикою? Читала, що ти колись обирав між гітарою та відеокамерою…
Так, було таке діло. Мені дуже хотілося відеокамеру, але якщо вже купувати хорошу, то вона дуже дорога. Пам'ятаю, як в школі хтось грав на гітарі, я теж спробував, мені сподобалось. І вирішив: краще купити телефон з гарною камерою, і гітару. Це хобі для заспокоєння нервів, тому обрав гітару.
Професія художника — це тільки про малювання, чи вона поєднує у собі якісь вміння, наприклад, ліплення?
Такої професії, як художник, немає. Це поняття має багато значень: це і скульптори, і графіки, і живописці. Хтось займається монументальним живописом, хтось великим настінним, хтось робить маленькі скульптури, хтось великі. Я вважаю, художник — це уособлення всіх напрямів.
А ти займаєшся скульптурою?
Так, мені доводилося мати справу зі скульптурою. Це дуже нелегко і потребує багато знань. Я робив на замовлення бика з полімерної глини, шпарини заліплював шпаклівкою, покривав хромом. Це процес приємний, дозволяє осягнути об'єм.
Ти походиш із мистецької родини, розкажи про свого діда — мистецтвознавця Михайла Селівачова.
Мій дід мистецтвознавець. Ця професія передбачає вміння і критикувати, і розхвалювати мистецтво. Він не раз публікував книжки на тему українського декоративного ужиткового мистецтва, наразі займається викладанням.
У нас досить довгий рід, багатий на історію, і він розповідає про нього, знаходить архіви. Як рекламний менеджер. Але батьки мої також художники, надалі просувають цей рід, багатий на таланти: полководці, воєнні діячі, також мистецтвознавці, художники. У нас багато усяких професій.
Ці професії вплинули на ваш вибір стати художником, чи це було тільки ваше бажання?
Безумовно, вплинуло, тому що я народився в сім'ї художників. У дитинстві на мене сильне враження справили батькові ікони. Я надихнувся іконами, але мені захотілося створювати щось своє.
А коли почав, то зрозумів, що багато доведеться вчитись — все життя.
Які в тебе творчі плани? Що першим зробиш після нашої перемоги?
Намалюю радість людей та торжество. В мене буде і початок, як всі були налякані і стривожені, а потім настане радість та омріяний відпочинок. Було б цікаво тривогу зображати у двох кольорах, чорний та сірий, а торжество може бути кольоровим.
А потім повернуся до буденного мистецтва та навчання.
Що ти хотів сказати на завершення нашої розмови?
Усім бажаю впевненості в тому, що ми неодмінно переможемо, та спокою. Без паніки! У кожного є улюблена справа, пропоную нею займатися, щоб відволіктися від тривожних новин.
Бажаю всім здоров'я та сил це все пережити.
Світ почув український дітей, їхні страхи, мрії та переживання. У Вюрцбурзі відбулася виставка «Війна очима дітей». В експозиції — майже 50 робіт, серед них є і роботи Мирона.
Comments